Що таке мікрозайм і чим він відрізняється від кредиту

Щоб розібратися, чим мікрозайм відрізняється від кредиту, треба знати, як ці поняття описують закон і Національний банк. Нижче розглянуто:

• що закони кажуть про кредит і споживчий кредит;
• як НБУ описує мікрокредити;
• як перевірити кредитодавця;
• як порахувати вартість позики.

Чи є слово «мікрозайм» у законі

У статтях із визначеннями термінів двох законів терміна «мікрозайм» немає. Ідеться про Закон «Про споживче кредитування» та Закон «Про фінансові послуги та фінансові компанії». Вони використовують інші поняття: «кредит», «споживчий кредит», «договір про споживчий кредит», «кредитодавець», «споживач».

Слово «мікрокредит» вживає Національний банк в інформаційній кампанії #ЗнайСвоїПрава. Підрозділ «Мікрокредити» розміщено в розділі «Кредити». Там мікрокредит описано через практичні особливості: швидке оформлення онлайн, мінімум документів і ризики, пов'язані з фактичною вартістю.

Кредит і споживчий кредит: визначення закону

Закон «Про фінансові послуги та фінансові компанії» визначає кредит як грошові кошти, які надавач фінансових послуг (кредитодавець) надає особі (позичальнику) у користування на поворотній основі на визначений строк із сплатою процентів. Ключові ознаки кредиту за цим визначенням — поворотність, строк і плата за користування.

Закон «Про споживче кредитування» окремо визначає споживчий кредит. Це грошові кошти, що надаються споживачу на придбання товарів (робіт, послуг) для потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Споживач — фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит. Кредитодавець — банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право надавати споживчі кредити.

Чи підпадає конкретна позика під норми про споживче кредитування, визначають ознаки договору: хто кредитодавець, хто позичальник і на які потреби надано кошти.

Хто має право видавати кредити

Крім банків, кредитувати можуть, зокрема, фінансові компанії та ломбарди. За статтею 29 Закону «Про фінансові послуги та фінансові компанії» фінансова компанія — це фінансова установа, яка на підставі відповідної ліцензії може надавати, зокрема, кошти та банківські метали у кредит. Фінансова компанія зобов'язана мати свій вебсайт і розміщувати на ньому інформацію, визначену законом та нормативно-правовими актами Регулятора.

НБУ на сторінці #ЗнайСвоїПрава зазначає, що більшість споживчих кредитів надають банки та фінансові компанії. Водночас регулятор попереджає: трапляються компанії без ліцензії на здійснення своєї діяльності, і такі установи працюють нелегально.

Як НБУ описує мікрокредит на практиці

НБУ наводить приклад такого розходження: фінансова установа вказує в інформаційних матеріалах лише привабливу процентну ставку, наприклад, 1-2% за день користування кредитом. Регулятор називає це прямим порушенням, яке може ввести в оману щодо фактичної загальної вартості кредиту.

Особливі правила залежно від розміру та форми кредиту

Закон «Про споживче кредитування» не виділяє окремої категорії «мікрозайм», але передбачає особливості залежно від розміру та форми кредиту. Це стосується кредитів, загальний розмір яких не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на день укладення договору. До них застосовуються вимоги закону, крім окремих частин статті 9, статті 19 та частини другої статті 21, а також положення щодо врегулювання простроченої заборгованості.

До кредитів у формі кредитування рахунку зі строком погашення до трьох місяців або на вимогу застосовуються лише окремі норми закону. Їх перелічено в частині третій статті 3 Закону, і до них додаються положення щодо врегулювання простроченої заборгованості.

Є також випадки, на які закон не поширюється, крім положень щодо врегулювання простроченої заборгованості та кількох окремих норм. Це, зокрема:

• договори позики, що не передбачають процентів чи будь-яких інших платежів за користування коштами;
• несанкціонований овердрафт;
• кредити ломбардів у разі передання предмета застави на збереження ломбарду, якщо зобов'язання споживача обмежуються вартістю предмета застави.

Окремо закон забороняє надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України.

Як порахувати вартість позики

Закон «Про споживче кредитування» розрізняє кілька показників:

• Загальний розмір кредиту — сума коштів, які надані та/або можуть бути надані споживачу.
• Загальні витрати за споживчим кредитом — проценти, комісії кредитодавця та інші платежі за додаткові чи супутні послуги кредитного посередника і третіх осіб. Сюди не включають платежі, які споживач сплачує в разі невиконання своїх обов'язків за договором.
• Загальна вартість кредиту для споживача — сума загального розміру кредиту та загальних витрат.

Щоб перевірити денну процентну ставку за формулою закону, виконайте такі кроки:

1. Знайдіть у договорі або паспорті кредиту загальний розмір кредиту.
2. Складіть усі проценти, комісії та інші обов'язкові платежі — це загальні витрати.
3. Поділіть загальні витрати на загальний розмір кредиту, потім на строк кредитування в днях і виразіть результат у процентах.
4. Порівняйте результат із граничним значенням: за законом денна процентна ставка не може перевищувати 1 %.

Реальна річна процентна ставка — це ті самі загальні витрати, виражені у процентах річних від загального розміру кредиту. Її обчислюють за нормативно-правовими актами НБУ. В обох розрахунках, за законом, виходять із припущення, що договір діє протягом погодженого строку, а сторони виконують свої обов'язки вчасно. Якщо ставку за договором можна змінити, розрахунок роблять так, ніби вона залишається незмінною.

Що перевірити перед підписанням

1. Перевірте відомості про ліцензію. За даними НБУ, вебсайти фінансових установ містять повну назву, контакти, відомості про ліцензію на послугу з надання кредитів та істотні характеристики кредиту у стандартизованому форматі.
2. Знайдіть на сайті установи загальну вартість кредиту з усіма комісіями і платежами, реальну річну процентну ставку, строки та суми, умови дострокового повернення і штрафні санкції (НБУ).
3. Попросіть паспорт кредиту. Це документ з основними умовами, реальною ставкою, порядком повернення, додатковими комісіями та платежами. Його роблять за єдиним форматом, щоб пропозиції можна було порівняти (НБУ). Для кредитів до однієї мінімальної заробітної плати закон паспорт кредиту не вимагає (частина четверта статті 3 Закону «Про споживче кредитування»). Основні умови таких кредитів небанківська фінансова установа публікує на своєму сайті в документі «Істотні характеристики послуги» (пункт 17 Положення НБУ № 100).
4. Перевірте, чи включено в договір додаткові послуги, наприклад страхування життя. Від додаткових послуг, які не є обов'язковими для отримання кредиту, можна відмовитися під час оформлення (НБУ). Якщо для кредиту потрібні послуги третіх осіб, це зазначено в договорі (стаття 12 Закону «Про споживче кредитування»).
5. Прочитайте умови дострокового погашення. Закон забороняє кредитодавцю встановлювати будь-яку плату за дострокове повернення споживчого кредиту, а умова договору про таку плату є нікчемною (частина третя статті 16 Закону «Про споживче кредитування»). Для кредитування рахунку зі строком до трьох місяців або на вимогу діють окремі правила (частина третя статті 3).
6. Перегляньте свою кредитну історію в бюро кредитних історій. За даними НБУ, записи щодо власних кредитів можна отримати безкоштовно один раз упродовж календарного року, а також у разі відмови кредитодавця надати кредит (частина третя статті 13 Закону «Про організацію формування та обігу кредитних історій»).

Відмова від кредиту

Як пояснює НБУ, позичальник має право відмовитися від кредиту без пояснення причин упродовж 14 календарних днів з дня укладення договору. Це право встановлено законом (стаття 15 Закону «Про споживче кредитування»; винятки наведено в частині шостій цієї статті), а договір має лише описувати порядок і умови відмови. Порядок дій такий: письмово повідомити кредитодавця про відмову (на папері або електронним документом) до закінчення цього строку. Протягом семи календарних днів з дати подання повідомлення потрібно повернути одержані кошти разом з відсотками за ставкою договору за період від дня отримання коштів до дня повернення. Інших платежів у зв'язку з відмовою сплачувати не потрібно.

Якщо фінансова установа порушує права споживача, НБУ на тій самій сторінці вказує, що можна звернутися до Національного банку.