ІТ у тіні: чому фрілансери не поспішають ставати ІП та самозайнятими

Айтішники в колишньому соцтаборі традиційно на рахунку високооплачуваних кваліфікованих фахівців, на яких тримається і розробка сайтів, і програмування в цілому. У деяких галузях частка фрілансерів сягає половини ринку. Хабр спробував розібратися, як справи з податковим навантаженням у промисловості.

Якщо коротко - не дуже райдужно. З кожним роком приймаються нові фіскальні норми щодо самозайнятих, особливо в останні п'ять років. З того часу подавалась суперечлива статистика, але є, наприклад, дані на основі популярних опитувань у нашому регіоні. Легалізувалися, тобто реєструвалися самозайнятими або ФОП, лише трохи більше чверті вільнонайманих працівників. Водночас майже третина фрілансерів навіть не намагалася і не планує офіційно сплачувати податки. Чому так?

По-перше, будь-яка законна діяльність у нас — це бюрократія та купа часу. Якщо людина працює віддалено — їй доведеться присвятити щонайменше півдня-день на те, щоб обійти інстанції або приїхати до закладу, де можна зареєструватися податковим резидентом. Особливо страждають від цього мешканці невеликих населених пунктів, де немає уповноважених органів. Безумовно, самозайняті не зобов'язані ходити і звітувати в податкову службу. Але не всі про це знають. Крім того, електронні реєстри далекі від досконалості та мають значну кількість багів.

Друга причина – банальна жадібність. Податки ніхто не любить, бо це буквальне витрачання власних кревних грошей. Звичайно, такі платежі — неминуче зло, проте фрілансери мають певну проблему — вони не мають фіксованого заробітку. А фіскалів зовсім не цікавить скільки Ви заробили, якщо зареєструвалися як ФОП. Дещо краща ситуація у самозайнятих, які оплачують лише реальний дохід. Але і ця категорія має приховані виплати — за обслуговування бухгалтерського софту, за електронно-цифровий підпис та інші мита. Дрібниця, але дуже неприємна, особливо за часів економічної кризи.

Нарешті, є і суто вітчизняна причина — недовіра владі взагалі та фінансовим чиновникам — зокрема. Більше стосується старшого покоління айтішників, яке пережило всі негаразди країни за тридцять років та їх наслідки. Але молодь теж побоюється за свій фінансовий добробут і думає, що якщо почне зв'язуватися з державним апаратом, то тут же почне втрачати в заробітку, не купуючи в обмін нічого. Шлях вирішення цієї проблеми – підвищення фінансової грамотності та аналіз літератури з оподаткування.